Перечитала "Лісову пісню" Лесі Українки. Ех, все ж таки шикарно написано. Справжні емоції... і гірко за Мавку, і часом хочеться її, дурепу, стукнути чимось важким, а уж про Лукаша я й не кажу. Але навіть тут "стане початком... кінець".