Завтра з ранку ми їдемо. І солодко, і моторошно: другий день, як від"їзд став зовсім близьким, мені ніби і не хочеться нікуди їхати, серце завмирає: "все всегда уезжают навсегда" і "ведь вместо нас всегда возвращается кто-то другой". Але я уявляю собі години дороги, музику в машині і соняшники обабіч трас, я уявляю собі важкість фотоапарату в руках, знайомі вже вежі Кам"янець-Подільської фортеці і вузькі вулички Львова, що ними я марила протягом останнього року... ми у Львові житимемо на вулиці Франка. Я в своєму місті живу на однойменній вулиці, а ви знаєте, як я ставлюсь до Франка. Смішний збіг обставин, якийсь фатум, вістунка того, що все буде добре... не тільки зараз - але й завжди. Мені сьогодні вже снився від"їзд, ніби ми не зібрали речі - збиратимемо сьогодні ввечері - це вже валізний настрій, і мені страшно, страшно кудись їхати, зніматись з місця, але більш за все на світі я хочу цього тижня не-буття-вдома, тижня музики, соняшників і вузкоколійних трамваїв...