Дивний стан. Одночасно хочеться і спілкуватись, і залишитись наодинці і якомога далі від всіх представників людського роду - принаймні, тих, кого можна помацати, хто може сісти поряд і щось сказати. Люди втомлюють. Поряд з їхньою життєрадісною енергійністю я відчуваю себе привидом, шматком льоду, що тане тим швидше, чим більше тепла випромінює оточення. Я насправді не скучила ні за ким, хіба що за Катею, але шансів зустрітися з нею найближчим часом практично немає... їхнє тепло не зігріває, а розтоплює мене.