Дев’ятий+Роза, таймлайн Boom Town, драббл, G
Ім"я троянди
Ім’я троянди не існує;
ім’я троянди – ілюзія,
тоді як сама троянда –
дійсність.
К. Москалець
У неї сяюча голова і очі – більше він нічого не бачить.
У неї недолугий (йому хочеться так думати) хлопець – і що вона в ньому знайшла? – і галаслива мамаша, якій він не може навіть пообіцяти, що з її донькою все буде гаразд.
Яка маячня.
Треба було, напевне, прийняти запрошення на цю вечерю. Треба було…
Він уявляє себе за одним столом з цим недолугим хлопцем і галасливою жіночкою, які люблять його дівчину з сяючою головою, які мають на неї значно більше прав – і яким він не може навіть пообіцяти, що з нею все буде гаразд. Він уявляє собі, як вона дивиться спочатку на них, потім на нього. Як зміниться її погляд тоді? Він не впевнений, що дійсно хоче це знати. Він не хоче сідати поряд з ними, бо втратить… що?
Він розуміє, що вчиняє жорстоко. У неї просте людське життя. Можна було спробувати загладити кути. Можна було випити чашку чаю, що його так люблять британці. І його дівчина з квітковим ім’ям дивилась би на них… як?
Вона довіряє йому своє життя. Але йому нестерпно хочеться випробувати її на злам. Не загладити кути – загнати в глухий. Йому болить, що він вчиняє так, але він знає: якщо його дівчина з квітковим ім’ям хоч раз подивиться на них однаково, йому болітиме ще більше.
Їй всього дев’ятнадцять, це мало навіть за людською міркою. Чи вона дійсно розуміє, куди прямує? Чи зможе – і захоче – обирати його світ? Всі вони йдуть. Рано чи пізно – всі вони йдуть. Але в грудях нестерпно ниє при одній лише думці, що одного дня ця дівчина з сяючим волоссям не зможе взяти його за руку.
А потім вона усміхається і безапеляційно вштовхує йому в руки декілька важких рюкзаків. Там безсумнівно джинси і футболки, купа дівчачих речей, і від цього раптом теплішає в грудях. Він стоїть йолоп йолопом з цими рюкзаками; вона обіцяє своїм повернутись через десять секунд – а сама готова піти назавжди, він бачить це. І він знає: коли вона обернеться до нього, її очі сяятимуть.