Здається, я таки знайшла її, людину, з якою можна розділити свій безмежний простір. Ельф, вічнодалека, як і твій улюблений Далі. Вона думає, як я, у неї ті ж погляди на життя, і мені не треба пояснювати їй і сперечатись через найголовніше. Вона просто розуміє - або й перша говорить про це. З нею легко, просто легко говорити, відкриватись, і я можу вибовтати їй все - і про шкільні поїздки в Київ, і про своє перше-останнє кохання - вона зрозуміє, бо й сама пише вірші. Сьогодні збіглось все: людина, місто і природа. Мій улюблений Андрієвський, найчарівніше місце в цьому місті для мене. Вона відвела мене на пейзажну алею, де застигли на кольоровій стіні ліплені птахи, а із пащ райдужних монстрів виглядають ноги людей, що сидять там. І моя формула щастя, і цигарки, і холодний гарячий шоколад, і дурна усмішка на все обличчя. Її можна обняти - просто від захвату - і її можна тримати за руку. Вона ще не друг, але вона мій однодумець, сокамерник, розпліднювач тих самих напівсонних монстрів розуму і серця. Тшшш, тшшш - тільки не злякати б...