Вокзал - це лімб, простір метафізичної самотності і самості. Тіла перебувають практично у браунівському русі, і незрозуміло, чого ж насправді більше - людей чи їхнього багажу. Кожен тут - товариш по нещастю іншому, брат по духу, але одночасно кожен один, бо тут і лише тут його внутрішня дорога збігається із зовнішнім процесом.