Часом лібідо прокидається і намагається довести, що воно в мене таки є. Тіло вірить. Я – не дуже. Он так і живемо. Коли тіло починає заявляти, що не проти пострахатись, я ще більше радію, що так і не навчилась бути привабливою як дівчина, а значить не зіпсую закоханістю дружбу з хорошою людиною або свої нерви і чсв – сексом з поганою. Невміння знаходити можливих коханців взагалі зберігає дуже багато нервів, адже сплески мого лібідо проходять швидше і безболісніше, ніж будь-які стосунки з іншою людиною.
Це був прямий репортаж із заплутаних стосунків мене, мого романтизму, здорового глузду, лібідо і комплексів. Сподіваюсь, це одноразова акція, бо на цю тему я не пишу, не бажаючи розлякувати фіалок і приваблювати фрейдистів)