Розкинуті руки: бери мене, світе.
В холод – коли нічого втрачати.
В попіл – коли втрачаєш самого себе.
Розхристані болем обидва серця: бери мене, світе, ти бачиш, я сам собі нічого не залишив. Мені – тільки спогадів туга нудна та вартості всіх війн та провин. Що можеш сказати? Я ставав на твій захист, як запалена свічка, спливаючи болем, втрачаючи крапля за краплею сутність; я буду стояти за тебе – та що ти можеш сказати?..
Ну ж бо! Ну!..
Розкинуті руки. До льоду розпечені серця.
Мені залишилось втратити лиш себе.
Бери мене, світе, як є.