промотуємо, все те ж, та ще й багато й українською.Цікава штука: із багатьох трактовок намагатись скласти один образ Іуди. Деякі з них здаються майже однаковими, хоч створювали їх люди з різних країн і епох, деякі, навпаки, зовсім не схожі між собою, ніби і немає під ними однієї основи – але цікаво те, що навіть ці, насправді, значно більш схожі, ніж може здатись на перший погляд. Не знаю навіть, з чим це можна порівняти, хіба що з Доктором – єдиним у багатьох обличчях? Іуди ці літературні й кінематографічні все одно складають одну персону, через одного можна провести ниточку до третього, п’ятого…
Іуда «Останньої спокуси» (а у Казандзакіса я встигла прочитати вже дві третини) – такий собі «вічний революціонер, дух, що тіло рве до бою». З самого початку, коли його описували, як «подвійну» людину, у якої навіть різні половини обличчя виражають різне – в пам’яті сплив Іуда Андрєєва – такий же некрасивий, грубий, такий же «подвійний».
Він здається тут досить розсудливим, але насправді і в нього в голові каша, в тому числі і по відношенню до Ісуса. Він не знає, як ставитись до нього, й інстинкти та раціо вступають в деякий конфлікт: спочатку Іуда за покликом душі присягається, що буде з Ісусом до самої смерті і після, потім йде і роздумує над тим, що «подивимось, що він буде робити – тоді вирішу» (вічний його тут лейтмотив), а потім говорить, що йде за сокирою в руці Ісуса, а не за ним самим – воно непогано збігається з другим пунктом, але, відверто кажучи, зовсім не має спільного з першим, адже з самого початку тут Іуда діяв скоріше за порухом душі, серця, вирішивши зберегти життя цьому дивакові, на якого в той час він заледве міг покладати якісь сподівання. У мене таке враження, що тут всі його очікування Месії-сокири, яким може бути Ісус – скоріше намагання логічно обґрунтувати свої емоції, яких цей Іуда стидається, придумати і пояснити для себе, чому ж він йде за ним.
Цей Іуда-старший брат, революціонер, який більш за все – нібито – піклується про визволення Ізраїлю, який, власне, і йде за Ісусом тому, що сподівається, що той може його принести – на перший погляд він найменш схожий на Іуду Прадона, у якого любов до народу – зовсім не першочерговий мотив, який сам весь – оголений нерв, відсутність раціо, який йде за своїм серцем і якраз зовсім цього не стидається…
Але штука от ще у чому: я намагалась придумати, як могли б виглядати стосунки Іуди й Ісуса «Суперзірки» до того, як все почалось – або скоріше закінчилось – у фільмі, як цей Іуда був «правою рукою», про що він нагадує – і спадає мені на думку, що, може, якраз от так от, як описано тут, у Казандзакіса. Незважаючи на бурхливі свої афекти, на роздираючих внутрішніх демонів – Іуда Прадона теж старший – доросліший – за Ісуса. Так, певна річ, ніщо не зробило б з Іуди Казандзакіса Іуду Прадона, але основа у них одна й та сама, і коли Іуда К. говорить, що вбив би того, кого любить, якби той відступився зі свого шляху – чи не це десь відбувається з Іудою Прадона? Напевно, головна їхня відмінність якраз – те, що у К. домінує любов до народу, а у Іуди П. вона відходить на другий план, але основа-то у них дійсно спільна. Вони – старші брати і учні одночасно, які можуть не вірити і при тому вірять - по-людські, не релігійно - найбільше, вони – утримують на шляху. Просто в «Суперзірці» Ісус не був богом, та й відступився від того шляху, який був спочатку, який Іуда вважав для нього правильним – тому і зраджує цей Іуда так – а у К. Ісус все ж таки йде до кінця – про що, власне, і йде оповідь – тому тут Іуда і виконує його власне прохання.