Якби я вміла писати вірші, це мало б бути віршем. Воно так первісно і задумувалось і намагалось писатись. Але чого нема, того нема, тому вийшла якась неясна стодвадцятислівна замальовка про Ельфа і від Ельфа.
читать дальшеМої годинники завжди відстають, я приходжу, коли всі слова ще не сказані і розламуюсь на стільці поряд на макрокосмічні деталі: стрілки, сонце, цифри і літери з далеких планет – прочитати їх ти зможеш, коли у чийомусь щоденнику збілішає навіть перша сторінка. Я приходжу звідти, де народжуються гобліни, чарівники, суть і не-суть, але за стільки століть, здається, ніхто ніколи не жалів мене так, як індуси. Озеро в сяйві рожево-попелястого заходу – це той абсолют, що я його може собі дозволити, але я не побачу сонця, бо не мої вже очі будуть заплющені. Я завжди плентаюсь у хвості, кожна хвилина мого життя – стерта сторінка чийогось щоденника. Я піду уперед, я просто піду уперед і найбільше шкодуватиму про те, що не побачу, як сонце тоне у воді.