По Антофийчуку-Нямцу. Не всегда цитаты, иногда просто мои заметки.
"Євангельські мотиви в українській літературі кінця 19-20 ст."
- Всегда приятно знать, что где-то предугадал уже написанную мысль умного человека (это про "Одержиму" Леси, если что):
«Специфічність аксіологічної детермінації образу Міріам викликає неочікувані, на перший погляд, але цілком об’єктивні асоціації з трактуванням євангельського зрадника в повісті Л. Андрєєва "Юда Іскаріот".»
- это не совсем по теме, из вступления еще, но слишком уж согласна:
"І в атеїзмі, і в одержавленні релігії є завуальовані елементи гри, ритуальності, карнавальності. … Нова релігійність – світоглядна компенсація пост-радянських лакун".
Далее про Иуду:
- «При всій різноманітності мотивацій його зради екзистенціальною домінантою характеру є абсолютна самотність, яка до певної міри провокує вчинок».
- И вот это тоже, о чем я говорила раньше.
«Свідоме приниження цього образу не тільки не возвеличує Христа, а, навпаки, безвідворотно приводить до збіднення особи Месії».
- «Вимога «Розпни його!» стала найважливішим актом колективної зради Христа, яку не можна зводити тільки до вчинку Юди, оскільки майже всі учасники євангельської трагедії в більшій чи меншій мірі причетні до неї».
После, кстати, автор сделает замечания, что практически все – кроме женщин.

"Мир Нового Завета в литературе".
- про психологию иерусалимской толпы: ««Маленькие люди», составляющие эту толпу, на мгновение получили власть над еще более «низким»».
- Иисус с его этикой был даже более чужим, чем римляне.
- «Иисус не мог быть понят и принят человечеством своего времени … делают его приход всегда преждевременным, всегда упрекающим человечество в греховности и несовершенстве. Такой Бог действительно неудобен в повседневной практической жизни».
- универсиализация акта отступничества: Иисуса предал весь мир.

отсебятина про трактовку образов апостолов