[nameofrose]

Недофілософський маразм про Курочку Рябу. Завдання було - на основі цієї казки написати щось, щоб було видно, до якої аудиторії воно спрямовано. Завалити розумними словами - і вуаля.

353 слова

Курочка Ряба намагається не дізнаватись про людей більше, аніж треба – щоб зберегти до них любов. Вона цікавиться ними, вона жаліє їх – недолугих, дивних створінь, яким немає місця ніде – і які примудряються триматись за найдрібніші шматки ґрунту в дивному своєму бажанні зачепитись хоч десь і довести тим самим, що вони належать цій землі.
Людські мудреці радять не зважати на результати своєї праці і тим досягати просвітлення. Але немає жодної людини, яка могла б дорівнятись до байдужості Курочки Ряби: щоранку забирають її яйця, що в них – есенція й екзистенція, альфа і омега, дух і матерія, буття, небуття і Шрьодінгеровська невизначеність заодно – тому що з цих яєць ніколи не народяться курчата.
Боги, що їх люди створюють за своїми образом і подобою, говорять їм: чи не кращі ви за птахів небесних? – та птахи, можливо, не погодились би, якби їм буле хоч якесь до того діло. Їм не потрібні Нагірні проповіді – бо вони не знають жорстокості. Їм не потрібні закони Хамураппі і хартії вольностей, бо немає в них немає неволі й майна. Тільки птахів світ ловив, та не впіймав, тільки вони можуть прийняти без печалі, що все – марнота марнот і ловлення вітру, бо вони здатні зловити вітер. Курочку Рябу, проте, не цікавить навіть і це – і спокій її ніщо не порушить.
Коли вона перестає помічати, як забирають її яйця, вона породжує Золоте і з віддаленою луною природознавчої цікавості спостерігає за тим, як люди вовтузяться, метушаться довкола цього дива, докладаючи неймовірних зусиль, щоб розбити його. Ні, ні, ніколи людина не здатна досягти спокою – лише писати дивні повчання в численних книжках, Бардо Тхьоголах, радячи не перевтілюватись взагалі або, якщо доводиться, перероджуватись в тілі людини. Дурні! Шлях до неба – лише через птахів. Проте, в Курочці Рябі немає зверхності, адже колись і вона була людиною – і після цієї, остаточної смерті звільниться, перервавши ланцюжок сансари.
Коли Миша все-таки розбиває яйце, Курці стає шкода людей. «Я народжу вам ще одне», - обіцяє вона, милостивий, всепрощаючий бог, в розбитому золотому яйці якого – цілий світ, що його люди ніколи не побачать.
Всі їхні боги – лише метафора курки, що несе золоті яйця. Але Старий і Стара так радіють з її обіцянки, що цього зрозуміти вони не зможуть.