[nameofrose]

Завдання на завтрашнє оповідання - з використанням художньої деталі і починаючи з тієї фрази, з якої я, власне, і почала.
Вони самі винні. Не можна давати такий початок людині, травмованій спочатку блаженним Августином, а потім ще і ДК.

Привіти Аврелію Августину

До кінця пари залишилось десять хвилин. Зеленуваті цифри складувались у 09:40, і Ольга, зітхнувши, відклала мобільний. Сенс того, що розповідав викладач, вона перестала розуміти вже дуже давно і крадькома озирнулась – але більшість одногрупників все ще принаймні імітували зосередженість і увагу.
Ольга знов перевела погляд на листок зошиту з недолугим, невдалим малюнком, над яким сиділа вже з півгодини. Ех, час кидати, все одно нічого пристойного не домалює – та й ручка, здається, закінчується. Чергова – чорна, гелева, незамінна, якщо треба багато писати.
Коли не знаєш, чим себе зайняти, десять хвилин перетворюються на нестерпну штуку. Хоча, чого там… насправді вони існують тільки в її голові. Немає ніяких десяти хвилин. Вона просто уявляє майбутнє, яке для зручності окреслила як таке, що станеться через десять хвилин – але кожному, хто стояв колись у черзі, відомо, що іноді десять хвилин можуть бути довшими, ніж година. Годинник тільки відраховує час, механістично, тупо; час не має жодного відношення до годиннику, він – в голові, але… змусити себе повірити, що ці десять хвилин плинуть швидше – не легше, ніж змусити годинник змінити цифру раніше, ніж його на те запрограмовано.
Ольга знов покрутила в пальцях ручку, зітхнула, подумавши про яблуко, що лежало десь на дні сумки. Живіт буквально зводило від голоду, вона не встигла поснідати… може, ось тут додати декілька рисок? Ні, щось не те зі штриховкою, катастрофічно не те, хоча, якщо спробувати…
Ольга натиснула трошки сильніше, і на листок та їй на пальці потекло чорнило: ручка, як говорили в дитинстві, «упісялась». Ганна, яка сиділа справа, трошки відсунулась і мовчки протягнула пачку вологих серветок, Ольга вдячно кивнула, також не промовляючи ані слова, бо єдине, що вона зараз могла сказати, відносилось до обсценної лексики, неприпустимої в пристойному товаристві: чорнило заливало папір, права рука була вкрита чорними плямами, з малюнком, певна річ, можна було прощатись – от так пощастило, на останніх-то хвилинах лекції! Треба знати, коли зупинитись… у відчаї Ольга якось обмотала серветкою стрижень ручки, перекривши потік чорнил, а потім розлючено взялась витирати власні пальці – проте, без особливого успіху. Нарешті боротьба з результатами недбальства китайців-виробників просто набридла їй, і Ольга відклала серветку і заплющила очі.
День явно почався невдало… але час – тільки в нашій голові. Насправді є лише тут-і-зараз, а минуле і майбутнє – наша пам'ять і наші уявлення про них… можна уявити, щоб цей день пройшов якомога швидше?
Ольга стрепенулась і озирнулась, ніби її хтось гукнув. Невже заснула? Хоча, не вперше, чого там. Глянула на годинник: 09:40, ще цілих десять хвилин до кінця пари. Дивно, їй здалось, що вона згаяла значно більше часу, воюючи з ручкою – хоча, ні, ось він, малюнок, як був, ніяких жахливих розводів, насниться же таке… про всяк випадок Ольга відклала ручку подалі від себе.
Те, що її правиця вкрита бляклими чорнильними плямами, вона помітила лише о дев’ятій п’ятдесят.