У мене сьогодні було більше трьох годин вільного часу між парами, і я замість того, щоб просиджувати штани в бібліотеці, відправилась в парк на Володимирській гірці.
Господи, як же я скучила за самотніми прогулянками. Як же я скучила... це інше, це ж зовсім інше. Це свобода і Місто, а не розмова з людиною в декораціях міста - а тим більше, якщо, як часто виходить, і говорити-то ні про що.
Як же мені люто не вистачає моєї самотності.
Там красива осінь. Там жовте листя і сірі, нахабні ворони. Там можна сісти на лавочку і списати декілька сторінок зошиту - а потім з ібуку вголос читати вірші. Але всього цього не зробиш в іншій компанії, окрім як Міста.
Господи, як же мені цього не вистачає... Іноді вже ніби стирається, забувається, наскільки ж це прекрасно, наскільки ж це важливо - а потім приходять такі моменти, і мені вити просто хочеться. Не виходить у мене - з іншими людьми.
Не вмію я бути доброю і жертовною, видно. Я занадто люблю свою свободу, Місто і творчість заодно.