Не знаю навіть, як пояснити цей стан. Якщо я скажу, що працюю іноді по 14 годин на день і отримую від цього невимовний кайф - повірите?
На другому році навчання я отримала по повній програмі те, за чим ішла в цей універ, на цю спеціальність. Складні, але дуже цікаві предмети (більшість, принаймні), семінари, до яких не можна підготуватись, провікіпедивши, на яких треба думати, як мінімум два викладача, на чиїх предметах мені хочеться працювати хоча б заради них самих...
Робота, ага. В одинадцятому класі, коли я готувалась до зно і одночасно працювала на олімпіаду і ман, я вкалувала, як проклята, буквально без перерв на сон і їжу. І я відчувала, що все йде так, як треба. Хоч я втомлювалась, хоч бісилась, що не було вільного часу - все було, як треба. І зараз - те ж саме почуття... хоча, я не бішусь через відсутність вільного часу, тому що навіть він є, от яка смішна штука, це просто я не можу зупинитись, читаючи різні біблієзнавства-середньовічки до першої ночі.
В принципі, це все те ж питання чсв. У мене до себе дуже високі вимоги, дуже. І тільки тоді, коли я знаю, що зробила все, що хотіла і могла - і навіть ще трошки більше - я відчуваю, що день пройшов не дарма.
Ю ноу.