Коли я починаю продукувати вірші, тим більше псевдо-верлібри, це значить, що мій мозок остаточно перестав справлятись з тією кашею, що я в ньому варю. Особливо якщо в ці вірші вплітаються матеріали семінарів з метафізики)) Але хай його. Переведу у буття.
читать дальшесьогодні, глянувши у вічі, обміліла,
обмаліла, обімліла,
як висушений сонцем океан
як виміряна кроками безмежність
як небо, що, схиливши хмари,
все вістрям зірки намагається пробити
статечність існування,
його обприскану безладністю нудьгу,
і волею розведену безвихідь
детермінізму, всього-наперед,
що йде від атомів, від бога, від надії.
нема надії, крок - це тільки крок,
а слово збережеться лише в пам’ять,
розчинену усміхненим ніщо.
я тільки я, я скоро закінчуся,
я визначусь, втілюся, перейду
із потенційності в осінню актуальність,
я стану справжньою, моя свідомість
буття почне крутити кубик-рубік.
та це все буде згодом.
це станеться тоді, колі зі мною
раптово трапиться пробачення часу
і я повірю все ж таки: він є.
а поки що - лиш мить, що я її засвідчу
і знищу, перенісши у рядки;
і погляд, й усмішка, і Я
замовкне раптом, поступившись
самому духові і лунам
розбитої о сонце миті.