Люди приходять до мене і залишаються на ніч в сусідніх кімнатах, гортаючи сторінки чужих простирадл між десятою й одинадцятою. Своїми словами я готова розкрити ребра перед будь-ким, у кого достатньо гострі нігті, але охочих поки немає: комусь остогидли люди, хтось остогиднув сам собі. Це, здається, вже епідемія, страшний авітаміноз душ, що буває лише в лютому. Я забуваю, проте, ставити дати на берегах, хоча колись малювала їх з урочистістю виносу тіла. Коли серце – решето, все проходить повз.