Юпд: пост, который несколько успешнее, чем мои расплывчатые рассуджения, объясняет мое отношение к происходящим недореволюциям:
революція, мітинги, страйки - все це виходи поза межі свого "его". це прочинення дверей, аби там, у "багатому внутрішньому світі", хоч трохи провітрилось, бо потроху він почав перекваліфіковуватись у погріб.тыцв предыдущей серииДуже багато з чим саме в цій статті можу погодитись.
Логічно узагальнити, що українці підтримують не Європейський Союз, а європейські цінності (в тому числі й матеріальні). Однак, для мене не існують особливі європейські цінності, як і не буває європейських прав людини. Вони – права людини мали б бути універсальними від Токіо до Йоханесбурга, Нью-Йорка до Делі. І якщо дивитися не на букву, а дух #євромайдану, то #євро тут вторинне. І саме тому так складно знайти адекватних противників майдану. Адже справа не так в «геополітичному виборі» в буквоїдському розумінні цього слова, а в праві громадян вийти на вулиці, коли їхньою думкою нахабно зневажають, хоча «джерело влади – народ».
...
Cаме тому цього разу присутність на майданах журналістів не викликає питань, бо прапор ЄС – таки не вибір між ЄС та Росією, коли є логічні аргумента “за” чи “проти”, а виступ проти усього того, що й повинна викривати журналістика, але що перетворилося на буденність. Саме тому на #євромайдані так ріже вухо «смерть ворогам», присутність псевдополітиків, які ще не зрозуміли, що протести «опозиція проти влади» залишилися у столітті минулому. Саме тому мені байдуже до того, що вони говорять, бо перемога для #євромайдану – не прихід до влади, а зміна правил.
@темы:
Улю! Давайте я вас українізую! (с)