Вірші Микола Воробйова. Прекрасного повинно бути багато)
читать дальшеНа стежці з малої калюжі Метелик п’є воду.
*** Дерево криве тому шо ти ідеш.
*** - Микола, прекрасно виглядаєш! - Втеча від життя…
*** Холод без тіні – бо він і є тінь.
*** Де немає неправди, Там і правди немає Сяє те – що не освітлене.
*** Зірвано вишні – сонце заходить… Зелені цятку ревнощів тонуть… Випускаю метеликів – Я знову вільний.
*** Пане Президент, Можливо, Ви щось знаєте… Але без учнів Ви тільки учень…
*** Коли вдосконалюєшся, то нема Коли жити… Сьогодні ранок, пелюстки… А завтра вечір і кістки.
*** Безумець помер… Чи безумець у ньому помер?
*** Ранок і вечір – Стара інструкція. Але цікаво.
*** Люди, це ви? Ваті потоки... Без смертей, без народжень. Ваші ріки, де річка кожен. Ватні, мелодії... Запишу. І буває ж ні клаптя паперу – хоч на тілі видряпай, хоч на нервах.
*** Зачекайте, люди, ви ж автобус чекаєте. В чергах стоїте... Що кажете? Спішите? Падаєте... 0 якби ви знали, міста, які дорогі місця на барикадах. А ти бігун. А ти бігун па довгій дистанції. Ти буваєш самотнім, як не доходиш до фінішу. Стадіонів тисячі тобі не плещуть. Але бігти, але бігти ти вирішив – і земля і люди намотуються на плечі. Тобі важче. Сонце вище. Біжать дерева. Біжать будинки. 1 вся дорога як пожарище. А на пожарах нема спочинку.
ПОЛІТ ІКАРА
Хіба не чули ви відлуння і не помітили, як прокотилася вогниста куля, і враз дерева зацвіли і освітили надвечір'я, щоб разом з блиском кулі зануритись у темінь крижану... Хіба ви у цеп час схилялись над речами, що їх потрібно... ну, те, що ви із ними робите щодня, ну, звичне вам, ну, як це?.. Хіба ви не здригнулися, і не заплакала дитина, і пес не одірвався, і не покотилось по столу яйце, не зупинилася вистава... Чому все це можливо, коли він падав і летів, летів востаннє
*** зранку сині лишайники в синіх лишайниках жовті іскри чим яскравіші іскри тим темніше дно речей…
*** одне поліно біліє ще якесь догоріло зустріч – завше розлука…
*** порожній ліс – повен листя золоте дерево – не дає тіні місток – бо прірва… земля – це відповідь на всі мої запитання…
*** якщо ти вмієш літати то в селі на тебе показують пальцем а в місті – стріляють
*** ми не встигли втекти з України бо копали криницю…
*** але хіба пташка рахує скільки вона робить ковтків?
*** Поки ніч промине у краплях, ти до ранку забудеш мене. Але довго потому в часі дощ на шибах листи писатиме. Всі сліди на площі змиє... Вітер арку захоче знести, щоб ні слова з моєї мрії не зуміла ніде ти знайти. Але довго потому знатимеш, як печалюсь і як сміюся. Це тобі вибухаючі пульси я лишаю на вулицях пам'яті. Це в твоїх коридорах днів мої луни ще довго падатимуть.
*** Я никогда не умирал... Скажите, это будет сразу? В кусочки, вдребезги, как вазу? Рывком, броском, как в гневе фразу? Как об пол брошенный бокал? Я никогда не умирал...
Скажите, это очень больно? Больнее, чем укол игольный? Иль медный голос колокольный Больней для тех, кто провожал?
Да, тем больней, кто шел за гробом, Кто будет ночи жечь без сна, Кто будет помнить обо многом, О том, своем, совсем особом... А мертвым — память не нужна.