[Колокольчик фарфоровый]

Ви коли-небудь бували закохані у людину, яка померла близько ста років тому? Так, щоб серце калатало щоразу, коли просто бачиш його ім’я в книжці, так, щоб перехоплювало подих від захвату, від величезної, неймовірної просто поваги до того, що ця людина зробила, ким вона була?
Я закохана у Івана Франко, і якщо про що я і мрію дійсно, так це присвятити себе вивченню його творчості, його життя. Я хочу знати якомога більше, тому що кожна тепла фраза про нього, кожна відомість – ще одна цеглинка в будівлі мого серця, в моєму бажанні стати такою же, як він. Він занадто хороший, щоб зводити його в ранг кумира. Він – моє кохання, єдиний чоловік, якому я точно не зраджу. Я знаю, що він, певна річ, не може цього оцінити, але мені хочеться зробити щось для нього: написати про нього книгу, зняти фільм… щоб якомога більше людей поділили моє кохання, моє захоплення, вийшли із дурних радянських стереотипів щодо «революціонера». Або просто стати такою ж, дотягнутись до його надзвичайно високої планки, дострибнути якось. Вирости. А краще – і те, і інше… це найкращій з різновидів кохання, який не вимагає взаємності, не наносить душевних ран, але змушує тебе підноситись, ставати кращим, вищим – до свого ідеалу. І я коли-небудь обов’язково реалізую все, що хочу зробити для нього і про нього. І все ж таки, все ж таки я шкодую, що не жила в той час (бажано чоловіком), щоб бути його другом, пліч-о-пліч пройти крізь літературу і політику, щоб залишитись поряд, коли всі відвернуться через його ув’язнення і його погляди, що не визнавали «поклонів» перед народом, який Іван Якович любив несамовито… він ніколи нікому не кланявся. Він тверезо дивився на речі і не лаявся на світ, а просто змінював його… якби я могла прожити ще якесь життя, я би хотіла бути його другом.

@темы: Іван Франко, Улю! Давайте я вас українізую! (с)

Comments

[Kliomena]

щоб якомога більше людей поділили моє кохання, моє захоплення, вийшли із дурних радянських стереотипів щодо «революціонера».

Читаючи від нічого робити його Зів'яле листя років так через три після закінчення школи, я ніяк не могла второпати навіщо... НАВІЩО нам забивали баки тою жахливою "критикою". Адже так писати про кохання... міг тільки... епітетів немає посеред ночі.

+1 в любові до Франка.

[Колокольчик фарфоровый]

"Зів'яле листя" - просто . Неймовірно подобається. Але найбільше мене свого часу вразило те, що у Франка навіть громадянська лірика настільки щира і сердечна, що читається легко і приємно. мда, нема нічого гіршого, ніж зіпсувати такого письменника критикою( слава богу, у мене чудова вчителька. вона настільки любить свій предмет, що не приймає жодних "підручникових" точок зору.

[Kliomena]

Мої шкільні враження про "лупайте сю скалу" далекі від того, чим по суті є творчість Франка.
Пощастило тобі с вчителькою. Моя ненавиділа і нас, і предмет, і весь світ...

[Колокольчик фарфоровый]

Amphitritia
мда, "каменярі" це зовсім не те, з чого треба починати його вчити. просто моє знайомство почалось скоріше з "Захара Беркута", де Франко буквально підкорив мене своєю героїнею, яка була далека від тих сопливих ні на що не здатних дівчат, яких зазвичай змальовували письменники тієї епохи)
пощастило - не те слово. так що можу лише поспівчувати( ну, добре, що ти до чогось доходиш сама.

[Kliomena]

ну, добре, що ти до чогось доходиш сама.

Такому індивідуалісту як я тільки таким шляхом і можна йти.

Хм... Захар Беркут - це про село Тухлю і татар?

[Колокольчик фарфоровый]

Хм... Захар Беркут - це про село Тухлю і татар?

ага) я тоді ржала, тіпа "володер перснів" українського масштабу... там головна героїня така амазонка)

[Kliomena]

Я його так давно читала, що тільки назву села згадала. О, там ще татар потопили в якомусь яру?

[Колокольчик фарфоровый]

Amphitritia
а от цього я вже сама не пам'ятаю) я його читала, дай бог, в шостому класі..)

[Kliomena]

Мій шостий класс був взагалі в минулому тисячолітті...

[Колокольчик фарфоровый]

Amphitritia
нуу... значить, скажу, що у мене склероз) бо я пам'ятаю тільки самий початок і героїв, і то не всіх.