Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Проковтнула сьогодні за один день "Тричі мені являлася любов" Р. Горака - про чотирьох жінок Івана Франка, трьох з яких він описав в однойменній поезії і четверту - його дружину.
Раз за разом переконуюсь в тому, що лише нещодавно почало приходити до мене: любов за все життя буває одна-єдина, Абсолют, і неважливо, у скількох людях вона втілена. Ми можемо любити двох, трьох, та хоч три десятки, але, якщо серце вже здатне до любові, то любов буде одна-єдина, і кожна нова людина буде лише призмою, склом, яке фокусуватиме промені цієї єдиної любові в Абсолют. Так кохають великі, хоч не всі так вміють. Таке кохання не залежить на особистості, воно сліпе, воно часто безвідповідне, але лише в ньому є самий сенс буття...
Ольга Рошкевич, перше юнацьке кохання Франка. Він скаже потім, що їхній зв"язок продовжувався десять років. Вони мали одружитись, але перший арешт Франка став тому на заваді. Вона вийшла заміж за іншого, продовжуючи листуватись з Франком. Чоловік все знав, дозволяв їхні зустрічі, вони назвали свого сина Іваном. А Франко бажав їй щастя при тому, що її відповідні побажання сприймав як знущання - як він може покохати когось іншого? Потім Ольгу почало затягувати болото повсякденних справ, і їхнє листування поволі перервалось... вона так і не прийшла проститись з ним перед його смертю, хоча Франко благав про це, а його листи заповіла поховати з собою. Після його смерті вона підтримувала стосунки з іншою Ольгою, його дружиною.
Друга, Юзефа Дзвонковська, "гордая княгиня" - не відповіла на його почуття, не прийняла пропозиції руки і серця. У неї був закоханий увесь їхній таємний польський гурток, вона була «Мовчанням». Красунею, і мало хто знав, що у неї всередині. Лише Франкові зі всіх своїх залицяльників вона розповіла, що хворіє туберкульозом, і тому не хоче і не може кохати когось.
Третя, Целіна Журовська, була… звичайною. Вона не відповіла взаємністю, більш того, вона не розуміла Франка, не розуміла, хто він такий і що значить. Вона не читала його творів – навіть тих, що було присвячено їй – і байдуже, з погордою відповідала на його листи. Потім вона розповіла, що він їй просто не сподобався, бо рудий, а вона любила брюнетів, бо – без жодної перспективи на подальше, майже жебрак… саме про неї писалось «Зів’яле листя», а після смерті Франка вона з Ольгою Хоружинською, його дружиною, часто сиділи разом – за спогадами.
Ольга Франко була киянкою, «з іншої країни». Франко не кохав її, але бачив можливість дружнього співіснування на засадах поваги, спільних цілей і інтересів. Вона стала його «захисником», «інспіраторкою», як згадували їхні діти. Але вони жили в постійних злиднях, і цей шлюб не приніс щастя. Ольга врешті-решт потрапила до психіатричної лікарні, і Франко помирав на самоті. Їй пощастило - і не пощастило - більше за всіх. Вона була другом - але не коханою. Вона була помічницею - але так і не змогла нічого докорінно виправити, не допустити зламу. Вона була поряд.
Раз за разом переконуюсь в тому, що лише нещодавно почало приходити до мене: любов за все життя буває одна-єдина, Абсолют, і неважливо, у скількох людях вона втілена. Ми можемо любити двох, трьох, та хоч три десятки, але, якщо серце вже здатне до любові, то любов буде одна-єдина, і кожна нова людина буде лише призмою, склом, яке фокусуватиме промені цієї єдиної любові в Абсолют. Так кохають великі, хоч не всі так вміють. Таке кохання не залежить на особистості, воно сліпе, воно часто безвідповідне, але лише в ньому є самий сенс буття...
Ольга Рошкевич, перше юнацьке кохання Франка. Він скаже потім, що їхній зв"язок продовжувався десять років. Вони мали одружитись, але перший арешт Франка став тому на заваді. Вона вийшла заміж за іншого, продовжуючи листуватись з Франком. Чоловік все знав, дозволяв їхні зустрічі, вони назвали свого сина Іваном. А Франко бажав їй щастя при тому, що її відповідні побажання сприймав як знущання - як він може покохати когось іншого? Потім Ольгу почало затягувати болото повсякденних справ, і їхнє листування поволі перервалось... вона так і не прийшла проститись з ним перед його смертю, хоча Франко благав про це, а його листи заповіла поховати з собою. Після його смерті вона підтримувала стосунки з іншою Ольгою, його дружиною.
Друга, Юзефа Дзвонковська, "гордая княгиня" - не відповіла на його почуття, не прийняла пропозиції руки і серця. У неї був закоханий увесь їхній таємний польський гурток, вона була «Мовчанням». Красунею, і мало хто знав, що у неї всередині. Лише Франкові зі всіх своїх залицяльників вона розповіла, що хворіє туберкульозом, і тому не хоче і не може кохати когось.
Третя, Целіна Журовська, була… звичайною. Вона не відповіла взаємністю, більш того, вона не розуміла Франка, не розуміла, хто він такий і що значить. Вона не читала його творів – навіть тих, що було присвячено їй – і байдуже, з погордою відповідала на його листи. Потім вона розповіла, що він їй просто не сподобався, бо рудий, а вона любила брюнетів, бо – без жодної перспективи на подальше, майже жебрак… саме про неї писалось «Зів’яле листя», а після смерті Франка вона з Ольгою Хоружинською, його дружиною, часто сиділи разом – за спогадами.
Ольга Франко була киянкою, «з іншої країни». Франко не кохав її, але бачив можливість дружнього співіснування на засадах поваги, спільних цілей і інтересів. Вона стала його «захисником», «інспіраторкою», як згадували їхні діти. Але вони жили в постійних злиднях, і цей шлюб не приніс щастя. Ольга врешті-решт потрапила до психіатричної лікарні, і Франко помирав на самоті. Їй пощастило - і не пощастило - більше за всіх. Вона була другом - але не коханою. Вона була помічницею - але так і не змогла нічого докорінно виправити, не допустити зламу. Вона була поряд.