Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Подивилась я сьогодні «Гріх» 1991 за однойменною п’єсою Володимира Винниченка. Від п’єси там залишили дуже і дуже мало, і це пішло фільму зовсім не на користь. Я залишилась розчарована.
Безперечний плюс – це кастинг. Я десь так всіх і уявляла, хоча більшість було показано дещо старшими, ніж в п’єсі. Богдан Ступка в ролі Сталинського – це повне попадання і зовнішньо, і «темпераментно». Марія, Ніна й Іван теж були хороші, але… це єдиний плюс.
Варто лише сказати, що вони повністю перекроїли сюжет в його основній частині. За цією версією, Марія не зраджувала і взагалі, по суті, не мала ніякого відношення до революціонерів, просто опинилась «не в тому місці». І хоча багато сцен зберегли, як є, це вже ситуації не рятує. Це «Гріх», власне, без гріха, адже зрада Марії заради спасіння Івана була наріжним каменем п’єси. Викинь це – все інше втратить значення. В оригінали стосунки Марії та Сталинського (де факто, основна захоплююча тема) були битвою двох сильних (рівносильних, але різнозаряджених) характерів з присмаком еротики і мозготраху. Тут залишилась хіба що еротика. І хоча сцени Марії і Сталинського «хімічні» і наснажені, вони ніби висять у повітрі. В оригіналі Сталинський – практично переможець, і вся сіль в тому, що він перемагає, «ламає» Марію. А тут у нього немає над нею влади, його запрошення в Крим взялось нізвідки. Весь смак там в тій владі та протидії їй, а влада ця береться через Маріїну зраду. Тут сцени цих двох не мають жодного контексту і обосную. В оригіналі зі своїм запрошенням Сталинський приходить, де факто, на «партійне» зібрання і маскується перед іншим, натяками погрожуючи бомбою і не даючи Марії змогу щось розповісти, тут він банально завітав до неї в гості, і в кінці, виходячи з цього всього, Марії зовсім не було треба накладати на себе руки – вона просто застрілила Сталинського. Короче, фігня якась.
Безперечний плюс – це кастинг. Я десь так всіх і уявляла, хоча більшість було показано дещо старшими, ніж в п’єсі. Богдан Ступка в ролі Сталинського – це повне попадання і зовнішньо, і «темпераментно». Марія, Ніна й Іван теж були хороші, але… це єдиний плюс.
Варто лише сказати, що вони повністю перекроїли сюжет в його основній частині. За цією версією, Марія не зраджувала і взагалі, по суті, не мала ніякого відношення до революціонерів, просто опинилась «не в тому місці». І хоча багато сцен зберегли, як є, це вже ситуації не рятує. Це «Гріх», власне, без гріха, адже зрада Марії заради спасіння Івана була наріжним каменем п’єси. Викинь це – все інше втратить значення. В оригінали стосунки Марії та Сталинського (де факто, основна захоплююча тема) були битвою двох сильних (рівносильних, але різнозаряджених) характерів з присмаком еротики і мозготраху. Тут залишилась хіба що еротика. І хоча сцени Марії і Сталинського «хімічні» і наснажені, вони ніби висять у повітрі. В оригіналі Сталинський – практично переможець, і вся сіль в тому, що він перемагає, «ламає» Марію. А тут у нього немає над нею влади, його запрошення в Крим взялось нізвідки. Весь смак там в тій владі та протидії їй, а влада ця береться через Маріїну зраду. Тут сцени цих двох не мають жодного контексту і обосную. В оригіналі зі своїм запрошенням Сталинський приходить, де факто, на «партійне» зібрання і маскується перед іншим, натяками погрожуючи бомбою і не даючи Марії змогу щось розповісти, тут він банально завітав до неї в гості, і в кінці, виходячи з цього всього, Марії зовсім не було треба накладати на себе руки – вона просто застрілила Сталинського. Короче, фігня якась.