Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Сиджу, записую музику на диски для авто. Якщо все буде гаразд, виїжджаємо 23. Ніч в Умані, ніч-день-ніч в Кам'янець-Подільському, а потім 5 (!!!) днів у Львові. Ааах... а на перше їдемо знов до Києва.
Влітку мені ніколи не пишуться вірші, скільки я взагалі цим бавлюсь. Останні два роки (коли я почала писати хоч щось, що не соромно показати) я щоразу починаю з осені, з якогось "програмного" поета, який мене надихає. Минулого року я захопилась Миколою Воробйовим і майже весь рік гралась з верлібром. А цього року був спочатку ранній Тичина, потім вже - російський Срібний вік, Маяковський, Ліна Костенко, але знов записалось мені саме після Тичини. І щороку восени я створюю собі новий ворд для віршів, тому що минулорічні здаються вже пройденим етапом. Цікаво, хто буде цього року? Намагаюсь щось писати, точніше, придумати, але не можу зримувати навіть чотири рядки, про якесь натхнення я просто вже не кажу. От і згадалось, що влітку - воно завжди так. Брак чужих слів, брак емоцій, що, може, найголовніше.

Ліна Костенко
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами


@темы: складновигадане, у Тихому Місті, лірика