Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Саме за це я дуже люблю свій Університет.
Вчена рада Національного університету «Києво-Могилянська академія» на засідання 23 вересня 2010 року одноголосно ухвалила експертний висновок фахівців НаУКМА щодо законопроекту «Про мови в Україні».
Експертний висновок — це інституційна позиція Могилянки, яка вказує на неконституційнсть згаданого законопроекту та базується на фаховому аналізі його ключових положень та наслідків запровадження.
Автори експертного висновку — доктор юридичних наук, професор В. А. Василенко (Надзвичайний і Повноважний Посол України) та доктор філологічних наук, професор В. Є. Панченко (народний депутат України першого скликання, керівник Наукового центру досліджень сучасної літератури НаУКМА).
Експертний висновок НаУКМА
Про висновок і суспільний розголос
Стаття
Автор статті - Володимир Панченко, професор
Декілька цитат:
Перше, на що слід звернути увагу: законопроект Єфремова — Симоненка — Гриневецького змінює статус мов в Україні, він кардинально ревізує державну мовну політику в Україні. Виписана радше в публіцистичному, аніж у юридичному ключі стаття 7 визначає, що «важливим надбанням Українського народу» є «українсько-російська двомовність»; тут же можна прочитати «оду» російській мові, володіння якою (начебто!) «забезпечує громадянам України широкий доступ до здобутків світової науки і культури». Хоча насправді статистика заперечує патетику авторів: Максим Стріха на сторінках «Дня» вже наводив дані про те, що «понад 98 % науково-технічної інформації у світі сьогодні з’являється англійською мовою; решта несповна 2% — це переважно китайські і японські тексти; на російські припадає менше 0,1%».
***
Дивно, але у ст.7 законопроекту стверджується, що російська мова «є рідною, або такою, якою повсякденно користується більшість громадян України». Це не відповідає дійсності: згідно з результатами Всеукраїнського перепису 2001 року рідною назвали російську мову 29,6% населення, а не «більшість громадян України». Що ж до кількості тих, хто «повсякденно користується» нею, то перепис таких даних не зафіксував.
Законопроект «Про мови в Україні» спотворює суть Європейської хартії регіональних мов і мов меншин, покликаної захищати моніритарні (загрожені) мови, а не надавати переваги тим мовам, яким ніщо не загрожує. На жаль, у 2003 р., беззастережно ратифікуючи Хартію (до того ж — у недосконалому перекладі!), український парламент фактично підмінив поняття міноритарної мови — поняттям мови регіональної. Але Єфремов, Симоненко і Гриневецький пішли іще далі: вони вивели російську мову з ряду регіональних (як це зафіксовано в Законі «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов меншин»), надавши їй особливого, «надрегіонального» статусу, що фактично дорівнює статусу державної мови.
І справді: якщо російська мова — регіональна, тому чому «паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться в нього, виконуються державною мовою і російською мовою» (ст. 14)?» Чому «громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і російською» (ст. 21)? Чому «в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної і російської мови» (ст. 21)? Якщо вже російська визначена як регіональна, то за якою логікою її «регіональність» поширюється на всю Україну?
Відповідь на ці запитання проста й очевидна: авторів законопроекту цікавили виключно інтереси російської мови. Все інше — камуфляж.
Вчена рада Національного університету «Києво-Могилянська академія» на засідання 23 вересня 2010 року одноголосно ухвалила експертний висновок фахівців НаУКМА щодо законопроекту «Про мови в Україні».
Експертний висновок — це інституційна позиція Могилянки, яка вказує на неконституційнсть згаданого законопроекту та базується на фаховому аналізі його ключових положень та наслідків запровадження.
Автори експертного висновку — доктор юридичних наук, професор В. А. Василенко (Надзвичайний і Повноважний Посол України) та доктор філологічних наук, професор В. Є. Панченко (народний депутат України першого скликання, керівник Наукового центру досліджень сучасної літератури НаУКМА).
Експертний висновок НаУКМА
Про висновок і суспільний розголос
Стаття
Автор статті - Володимир Панченко, професор
Декілька цитат:
Перше, на що слід звернути увагу: законопроект Єфремова — Симоненка — Гриневецького змінює статус мов в Україні, він кардинально ревізує державну мовну політику в Україні. Виписана радше в публіцистичному, аніж у юридичному ключі стаття 7 визначає, що «важливим надбанням Українського народу» є «українсько-російська двомовність»; тут же можна прочитати «оду» російській мові, володіння якою (начебто!) «забезпечує громадянам України широкий доступ до здобутків світової науки і культури». Хоча насправді статистика заперечує патетику авторів: Максим Стріха на сторінках «Дня» вже наводив дані про те, що «понад 98 % науково-технічної інформації у світі сьогодні з’являється англійською мовою; решта несповна 2% — це переважно китайські і японські тексти; на російські припадає менше 0,1%».
***
Дивно, але у ст.7 законопроекту стверджується, що російська мова «є рідною, або такою, якою повсякденно користується більшість громадян України». Це не відповідає дійсності: згідно з результатами Всеукраїнського перепису 2001 року рідною назвали російську мову 29,6% населення, а не «більшість громадян України». Що ж до кількості тих, хто «повсякденно користується» нею, то перепис таких даних не зафіксував.
Законопроект «Про мови в Україні» спотворює суть Європейської хартії регіональних мов і мов меншин, покликаної захищати моніритарні (загрожені) мови, а не надавати переваги тим мовам, яким ніщо не загрожує. На жаль, у 2003 р., беззастережно ратифікуючи Хартію (до того ж — у недосконалому перекладі!), український парламент фактично підмінив поняття міноритарної мови — поняттям мови регіональної. Але Єфремов, Симоненко і Гриневецький пішли іще далі: вони вивели російську мову з ряду регіональних (як це зафіксовано в Законі «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов меншин»), надавши їй особливого, «надрегіонального» статусу, що фактично дорівнює статусу державної мови.
І справді: якщо російська мова — регіональна, тому чому «паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться в нього, виконуються державною мовою і російською мовою» (ст. 14)?» Чому «громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і російською» (ст. 21)? Чому «в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної і російської мови» (ст. 21)? Якщо вже російська визначена як регіональна, то за якою логікою її «регіональність» поширюється на всю Україну?
Відповідь на ці запитання проста й очевидна: авторів законопроекту цікавили виключно інтереси російської мови. Все інше — камуфляж.