[Колокольчик фарфоровый]

Починаю думати, що я дорого віддала б не за те, щоб почуватись добре, а за хоча б одну реальну причину, щоб мені було погано. Посваритись, може, з кимось з друзів чи ще якось зіпсувати собі життя? Чи закохатись. Було б в кого, правда… минулого року хоч якось можна було розвести себе на почуття, бо я ж така-нещасна-невзаємно-закохана.
Живу в півсили. От вона, нестерпна легкість буття у всій своїй красі. Ні справжнього щастя, ні справжнього болю. Останній раз я була щаслива тим вересневим вечором на Андріївському узвозі – щаслива тому що просто щаслива, легка і вільна, а не тому, що щось вийшло, спрацювало і взагалі я молодець – це не має жодного відношення до щастя, як мої піздостраждання не мають жодного відношення до справжнього болю.
Тому і вірші ні хрена не пишуться. Єдині емоції, що я їх отримую – з творів мистецтва, з того ж ДК. Але це вже сублімація сублімованого.
Була б я менш емпатичною, точно влаштувала б кому-небудь скандал, побила горщики, а потім ходила і страждала, мучилась совістю і переживала за те, що ж я натворила і як мені ще потім вибачатись.

@темы: я сижу у окна, я помыл посуду

Comments

[Jana_J]

У меня, в принципе, та же фигня, но меня пока устраивает.