Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Я люблю ходити в непопулярні музеї. Це дивно, смішно, надзвичайно приємно і трошечки сумно, але ти відчуваєш себе творцем. Ніби вдихаєш життя в стару книгу або картину, знявши з полки і здмухнувши з неї пил. Це неймовірне відчуття, коли екскурсовод не віщає в простір зазубрені, хрестоматійні слова, а розповідає тобі історію. Тобі, тільки тобі, і ти можеш спілкуватись з ним нарівні. І він сам радий, що нарешті знайшовся хоч хтось, з ким можна поговорити про це, про притрушену пилом справу його життя. Це діалог - хай навіть тобі немає багато чого сказати, але екскурсовод бачить твої, саме твої очі, і говорить для тебе.
Екскурсоводи питають: хто ви, навіщо ви, звідки ви?.. і щиро дивуються, коли ти, ніяковіючи, відповідаєш: на екскурсію, сама, цікаво. І кажеш - Могилянка, філософія, коли питають. Що ж, Могилянка-філософія - це достатній пароль-відгук, своєрідне виправдання тому, чому підліток може самостійно добровільно в неділю відправитись в літературний музей.
Ми довго просто сиділи у вітальні, і вона розповідала: про той внутрішній стрижень, який залишився у Тичини до кінця життя і який зумовив розрив між ним-справжнім і ним-якого-вимагали. Він сам не вірив у те, що змушений був писати, і в позазбіркових віршах того часу, казала вона, простежувалась ця туга за справжнім - за творчістю. Вона розповідала, як він був на посаді міністра освіти, і що завжди мав надзвичайно особистісний підхід. Він дуже багато працював, але вічно боявся, а в середині двадцятих надскладний переклад з Блоку, може, був єдиним, що врятувало його від повного зриву, бо, йдучи по вулиці, він щомиті очікував ножа в спину. Вона провела мене його квартирою, де стіни всі увішані картинами: багато з них Тичині було подаровано, адже рибак рибака - Тичина і сам був художником.
У нього надзвичайні малюнки. Вони, насправді, дуже багато говорять про нього. Є графіка: скупі, дуже тонкі чорні лінії на незаповненому тлі жовтуватої бумаги. Дуже точні контури, жодних штриховок, затемнень, лиш стрункі абриси предметів. І інші малюнки, чи то кольоровим олівцем, чи то пастеллю: чорні скелети дерев і будинків, і на них нанизані прозорі хмари кольору. У нього все легке, невагоме: дерева на задньому плані здаються міражем, вони майже прозорі, як і хата і небесна блакить. Світ ілюзій, світ міражів, світ снів і польоту, світ-хмара і світ-світло - таким він був...
Екскурсоводи питають: хто ви, навіщо ви, звідки ви?.. і щиро дивуються, коли ти, ніяковіючи, відповідаєш: на екскурсію, сама, цікаво. І кажеш - Могилянка, філософія, коли питають. Що ж, Могилянка-філософія - це достатній пароль-відгук, своєрідне виправдання тому, чому підліток може самостійно добровільно в неділю відправитись в літературний музей.
Ми довго просто сиділи у вітальні, і вона розповідала: про той внутрішній стрижень, який залишився у Тичини до кінця життя і який зумовив розрив між ним-справжнім і ним-якого-вимагали. Він сам не вірив у те, що змушений був писати, і в позазбіркових віршах того часу, казала вона, простежувалась ця туга за справжнім - за творчістю. Вона розповідала, як він був на посаді міністра освіти, і що завжди мав надзвичайно особистісний підхід. Він дуже багато працював, але вічно боявся, а в середині двадцятих надскладний переклад з Блоку, може, був єдиним, що врятувало його від повного зриву, бо, йдучи по вулиці, він щомиті очікував ножа в спину. Вона провела мене його квартирою, де стіни всі увішані картинами: багато з них Тичині було подаровано, адже рибак рибака - Тичина і сам був художником.
У нього надзвичайні малюнки. Вони, насправді, дуже багато говорять про нього. Є графіка: скупі, дуже тонкі чорні лінії на незаповненому тлі жовтуватої бумаги. Дуже точні контури, жодних штриховок, затемнень, лиш стрункі абриси предметів. І інші малюнки, чи то кольоровим олівцем, чи то пастеллю: чорні скелети дерев і будинків, і на них нанизані прозорі хмари кольору. У нього все легке, невагоме: дерева на задньому плані здаються міражем, вони майже прозорі, як і хата і небесна блакить. Світ ілюзій, світ міражів, світ снів і польоту, світ-хмара і світ-світло - таким він був...
-
-
12.12.2010 в 21:50Поддерживаю!
Кстати, я тоже очень люблю ходить в непопулярные музеи (хотя посещаю и популярные и те, что попадаются на мои глаза в других городах).
-
-
12.12.2010 в 21:55ну, певна річ, що від популярних нікиду не відкрутишся, особливо якщо дійсно цікавий) але в непопулярних є додатковий бонус у вигляді здивованого обличчя екскурсовода, на якому ооот такими літерами написано: втф? відвідувачі? О__О
-
-
12.12.2010 в 22:33