Я не можу навіть співчувати Ліні Костенко, бо вона вища за жаління. Я можу лише захоплюватись нею, але я не хочу уявл...

пятница, 28 января 2011

23:50

Смотри, произошло явление чая как феномена (с)

Я не можу навіть співчувати Ліні Костенко, бо вона вища за жаління. Я можу лише захоплюватись нею, але я не хочу уявляти, що значить - бути нею у цій країні. Вона все своє життя намагалась щось змінити, але віз і нині там. Мені вісімнадцять, у мене є надії і час - я сподіваюсь, що вони в мене є. Їй вісімдесят. Все своє життя вона писала, вона віддавала свої думки, талант і роботу цій країні. В шістдесятих її забороняли, тепер вона класик, але чи змінилось щось по-справжньому? Порівняно з початком двохтисячних, про який вона пише, зараз, через десять років - не змінилось нічого. Вся та ж мутна, нестерпна безнадія, і ми живемо, як під окупацією, у власній країні. Я боюсь, коли - якщо - мені буде вісімдесят, я теж можу бути хоч розпротриста відомою письменницею і ким завгодно, але нічого так і не зміниться.
І да, пробачте мені, я сьогодні не з вами. І я не знаю, коли буду. Я сьогодні - там, у цій вбивчій книзі.

@темы: я сижу у окна, я помыл посуду