Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
До мене взагалі-то далеко не відразу дійшло, що це і куди я іду.
Костенко на початку сказала, що коли їй сказали слово "презентація", вона уявляла собі камерну атмосферу, маленький простір книгарень і бібліотек, щось в такому роді. Ну, я теж очікувала "чогось в такому-роді". Повторюсь, я просто забула, з ким і де я маю справу, хоча не раз бачила по телевізору, як проходять зустрічі з Ліною Костенко.
Щось розуміти я почала тільки тоді, коли побачила кількість преси в залі. Все я зрозуміла, коли народ зашарудів і заявив, що на балконі з"явилась пані Юля власною косатою персоною.
Я сиділа в першому ряді. В першому!!! А сотні людей, яким не дісталось запрошень, стояли в холі і дивились все по екрану. До мене це дуже не відразу дійшло, дуже. Але я просто неймовірна щасливиця. Я не знаю, як мені віддячувати тій моїй одногрупниці, яка запропонувала саме мені своє вільне запрошення, і Оленці, яка мене "зісватала". Перший ряд. Видно все. Все її рухи, всі емоції. Все. О господи.
Спочатку виступав Іван Малкович, видавець. АБАБАГАЛАМАГА - це його дітище, і він же видавав "Записки українського самашедшего", "презентація" яких стала приводом - скоріше формальним, правда - для цієї зустрічі.
Ліна.
Боже, я не знаю, як це сказати... вона неймовірна. Вона геніальна.
Коли вона вийшла... господи, ну які вісімдесят, їй не даш і 60! Дорого я б віддала за такі вісімдесят років. І хай вона живе якомога довше. Такі, як вона, нам потрібні.
Я не можу передати нормально її вступне слово. Пошукайте краще в інтернеті. Але сенс був такий: політики дуже багато говорять про відсутність опозиції, про відсутність єдності. Але ось ви - ми - люди в цьому залі - ми і є опозиція. І ми єдні. У нас немає жодних спільних інтересів, але у нас спільні людські цінності.
Вона відповідала на запитання. Вона читала свої вірші.
Записки читали Малкович і Оксана Пахльовська, її дочка, доктор наук Римського університету. Вони надзвичайно схожі між собою.
Виступали Оксана Богомолець - я просто впала. Я чула її пісні на вірші Ліни раніше, і це теж щось неймовірне... ще одна жінка-бард, теж на вірші Костенко. І Тарас Компанейченко зі своїм козацьким гуртом. Я зазвичай не люблю такого роду "самодіяльність", але це було щось. Зал і Костенко аплодували стоячи.
Я просто під величезним враженням. Я отримала-таки її автограф - і Малкович обіцяв, що отримають всі.
Там були Юля, Яценюк, Кириленко, наш Брюховецький. Ледь не весь інститут літератури, судячи зі слів Костенко.
Я бачила її. Я стояла поряд, коли вона підписувала мені книжку, і у мене потім просто дрижали руки. І вона говорила з людьми, знаєте. Нам казали: називайте тільки своє ім"я, але з нею все одно заговорювали, і вона явно охоче спілкувалась. Я теж хотіла щось сказати, але до мене її вже зачепила якась журналістка... Ліна сказала щось типу того - "в Рівно дві дівчини встигли мені сказати, що вони майбутні прозаїки, тут би мені їх і посадити, і спробувати зробити щось корисне - але ж черга за автографами"... ооох. Ох. Півцарства за хвилину розмови з Ліною Костенко.
Коли на неї дивишся на сцені - неможливо відвести погляд, хоч на мить зконцентрувати увагу на чомусь іншому. Просто я бачила тільки її, і нічого більше. Ніби блюр довкола неї, або мала глибина простору. Тільки вона. Тільки її обличчя. Довкола - нічого і нікого. Просто - не бачила. Їх не існувало.
І як людина, як патріот, як письменник... вона надихає. Вона нейомвірна людина.
Костенко на початку сказала, що коли їй сказали слово "презентація", вона уявляла собі камерну атмосферу, маленький простір книгарень і бібліотек, щось в такому роді. Ну, я теж очікувала "чогось в такому-роді". Повторюсь, я просто забула, з ким і де я маю справу, хоча не раз бачила по телевізору, як проходять зустрічі з Ліною Костенко.
Щось розуміти я почала тільки тоді, коли побачила кількість преси в залі. Все я зрозуміла, коли народ зашарудів і заявив, що на балконі з"явилась пані Юля власною косатою персоною.
Я сиділа в першому ряді. В першому!!! А сотні людей, яким не дісталось запрошень, стояли в холі і дивились все по екрану. До мене це дуже не відразу дійшло, дуже. Але я просто неймовірна щасливиця. Я не знаю, як мені віддячувати тій моїй одногрупниці, яка запропонувала саме мені своє вільне запрошення, і Оленці, яка мене "зісватала". Перший ряд. Видно все. Все її рухи, всі емоції. Все. О господи.
Спочатку виступав Іван Малкович, видавець. АБАБАГАЛАМАГА - це його дітище, і він же видавав "Записки українського самашедшего", "презентація" яких стала приводом - скоріше формальним, правда - для цієї зустрічі.
Ліна.
Боже, я не знаю, як це сказати... вона неймовірна. Вона геніальна.Коли вона вийшла... господи, ну які вісімдесят, їй не даш і 60! Дорого я б віддала за такі вісімдесят років. І хай вона живе якомога довше. Такі, як вона, нам потрібні.
Я не можу передати нормально її вступне слово. Пошукайте краще в інтернеті. Але сенс був такий: політики дуже багато говорять про відсутність опозиції, про відсутність єдності. Але ось ви - ми - люди в цьому залі - ми і є опозиція. І ми єдні. У нас немає жодних спільних інтересів, але у нас спільні людські цінності.
Вона відповідала на запитання. Вона читала свої вірші.
Записки читали Малкович і Оксана Пахльовська, її дочка, доктор наук Римського університету. Вони надзвичайно схожі між собою.
Виступали Оксана Богомолець - я просто впала. Я чула її пісні на вірші Ліни раніше, і це теж щось неймовірне... ще одна жінка-бард, теж на вірші Костенко. І Тарас Компанейченко зі своїм козацьким гуртом. Я зазвичай не люблю такого роду "самодіяльність", але це було щось. Зал і Костенко аплодували стоячи.
Я просто під величезним враженням. Я отримала-таки її автограф - і Малкович обіцяв, що отримають всі.
Там були Юля, Яценюк, Кириленко, наш Брюховецький. Ледь не весь інститут літератури, судячи зі слів Костенко.
Я бачила її. Я стояла поряд, коли вона підписувала мені книжку, і у мене потім просто дрижали руки. І вона говорила з людьми, знаєте. Нам казали: називайте тільки своє ім"я, але з нею все одно заговорювали, і вона явно охоче спілкувалась. Я теж хотіла щось сказати, але до мене її вже зачепила якась журналістка... Ліна сказала щось типу того - "в Рівно дві дівчини встигли мені сказати, що вони майбутні прозаїки, тут би мені їх і посадити, і спробувати зробити щось корисне - але ж черга за автографами"... ооох. Ох. Півцарства за хвилину розмови з Ліною Костенко.
Коли на неї дивишся на сцені - неможливо відвести погляд, хоч на мить зконцентрувати увагу на чомусь іншому. Просто я бачила тільки її, і нічого більше. Ніби блюр довкола неї, або мала глибина простору. Тільки вона. Тільки її обличчя. Довкола - нічого і нікого. Просто - не бачила. Їх не існувало.
І як людина, як патріот, як письменник... вона надихає. Вона нейомвірна людина.
-
-
01.02.2011 в 03:39убейте меня сразу, мова забылась, но благодаря таким вот постам я вспоминаю, что читать вполне могу)
поздравляю, такие вещи - на всю жизнь
-
-
01.02.2011 в 13:43дякую.
-
-
01.02.2011 в 20:28даа... что на всю жизнь - то точно...
Ниэнор
обов"язково іди. навіть якщо доведеться стояти деінде або висіти на ліхтарях - воно того дуже варте.