вторник, 22 февраля 2011
21:15

Колокольчик фарфоровый
Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Особливість української літератури порівняно з європейською (особливо державних народів, французькою там і англійською) в тому, що наша література ніколи не творилась чому, вона творилась для чого.
Французький поет пише вірші тому, що йому так хочеться. Тому, що його розпирають слова. Тому, що він хоче стати відомим. Тому, що література - це престижно і круто. Він може писати ці вірші там, так і тоді, як цього забажає його ліва п"ятка.
Літератори державних народів мали право творити. Наші літератори мали право служити.
Так, звісно, і у них були всі вищеперераховані причини, так чи інакше. Але українська література не творилась тому, що людина просто мала літературний хист (якщо його не було, звісно, теж щось могло писатись, але тепер воно не вважається класикою і просто не цікаво). Європейська література майже завжди була самоціллю. А наша - знаряддям. Засобом - пробудити народ, донести свою думку, консолідувати націю, врешті-решт, просто заявити: у нас література є!
Можна було б спробувати заперечити це твердження. Знайти якогось суто ліричного поета, що ніколи не писав нічого патріотично/громадянсько-спрямованного і заявити: а ось!
Але є один-єдиний аргумент, що це перекриває: українська література була або патріотичною, або не українською.
Коли французький поет пише французькою, це нікого не дивує і зовсім не обов"язково, щоб цей поет був патріотом. Французький поет міг плювати на країну, на народ і на його культуру. Він писав би вірші доти, доки його, улюбленого, хвалили б, і йому було б абсолютно все одно, дає це щось національній культурі чи ні.
У нас якщо літератор пише українською, він вже патріот. Це було раніше і залишається донині. Навіть якщо ти пишеш про квіточки і кохання, але робиш це українською - це все одно твій патріотичний жест, вияв твоєї громадської позиції і вклад в національну літературу, і про це неможливо не думати. Тому українська література або патріотична - як не за темою, так за формою - або вона вже не є українською. Зважаючи на умови, в яких перебувала наша мова, спроба "просто так" писати українською графоманам би обійшлась задорого. Ніхто не буде так напрягатись без мотивації.
Це одночасно і плюс, і мінус нашої літератури. Плюс в тому, що вона в якійсь мірі зберегла себе від ширпотребу. Мінус в тому, що, так чи інакше, ми завжди на крок позаду. В той час, коли європейські літератури експериментують, творять літературу заради неї самої (або як той же Рембо, тому що вважають себе геніальними і здатними зламати увесь лад), наші лише підхоплюють прапор і пристосовують його до своїх цілей. Саме тому у нас найкращою похвалою літератору було те, що його книги "європейського рівня", саме тому "Дайош психологічну Європу!", а не навпаки.

@темы: література, Улю! Давайте я вас українізую! (с)

URL
Комментарии
22.02.2011 в 21:31

дорогой Эсме
с любовью и всяческой мерзостью
Мені якось і додати нема чого. Ти чудово все схарактеризувала.
URL
22.02.2011 в 21:38

Колокольчик фарфоровый
Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
дорогой Эсме
дякую..) постать Рембо навіює :-D
URL
23.02.2011 в 03:01

Китахара
Номер Два. Перегнат.
Щось мене посередночі не туди понесло, ви вибачте, просто про наболіле завжди потиздіти в кайф
URL
23.02.2011 в 12:20

Колокольчик фарфоровый
Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Китахара
у другий ешелон тих, про кого можна і не згадувати,
да, чесно кажучи, про це не подумала. просто принаймні в школі нам з цим пощастило, і "другим ешелоном" нас практично не мучили, зато дуже натхненно - і так, що хотілось вірити - розповідали про звитяги "першого ешелону")

А Антонич.
о! да, точно. *__*

не трафаретно, не декларативно. Це мало кому вдавалося.
я за це дуже люблю громадянську лірику Франка. ну, правда це теж "про своє", бо його я взагалі дуже люблю, особливо поетичні твори, але мене колись вразило, що багато з його "попсових" віршів, той же "Декадент", написані так, ніби він і думає цими словами.

з останнім згодна, насправді, я теж ніколи не була прихильницею "повчальної" літератури) і що мене завжди страшенно тішило навіть на шкільному рівні, що наші літератори, порівняно з російськими того ж періоду (якщо казати про середину-кінець 19 ст) все ж таки примудрялись писати не те що про наболіле, а й цікаво і так, що і зараз хочеться читати. не завжди, звісно, але наші все ж таки примудрялись це поєднувати.
теперешній ширпотреб - це взагалі окрема історія, але з ним теж двояко: з одного боку, його просто кількісно менше, ніж російського, з іншого боку, саме через це волають "у нас немає літератури". пф.
а Хвильовий взагалі унікальний, напевно. писати про комунізм так, щоб навіть найзавзятіші "прихильники" цієї політичної течії читали і залишались під величезним враженням...
URL
24.02.2011 в 00:49

Китахара
Номер Два. Перегнат.
ну, правда це теж "про своє", бо його я взагалі дуже люблю, особливо поетичні твори,
Мені просто більше подобається проза Франка, а ще більше - драматургія, як і у Лесі, до речі, вірші його, за деякими сильними винятками, мені перетравити важкувато.
Хоча спостереження про "попсові" дуже містке.

а й цікаво і так, що і зараз хочеться читати. не завжди, звісно, але наші все ж таки примудрялись це поєднувати.
Чорт його зна, не завжди і не все.

писати про комунізм так, щоб навіть найзавзятіші "прихильники" цієї політичної течії читали і залишались під величезним враженням...
Там у чувака святість непереможної віри, як на мене. Я про Хвильового лекцію китайцям читав недавно, довелось чітко формулювати, типу "він виявив, що ідеал, яким він марив, насправді втілений криваво і гидко". "Топорно", але як зміг донести думку.
URL
24.02.2011 в 11:28

Колокольчик фарфоровый
Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Китахара
я у Франка і Лесі більше поки з віршами знайома тупо через брак часу( все хочу до прози нормально долізти, ех...
а щодо Хвильового згодна. власне, в аспекті політичного/громадянського він саме цим і "підкупає"... тут уже не важливо, у що він вірить, важливо - як.
URL