читать дальшеВсе ж таки занотую це. Дурня неймовірна, але який день я не можу викинути з голови. Я сказала тоді, що це була перша смерть актора, над якою я плакала. Взагалі-то це була взагалі ледь не перша смерть, над якою я плакала. До того, коли я була вже в свідомому віці, померла тільки моя бабуся. Вона ніколи насправді не була частиною ані мого життя, ані життя моєї мами. Я чітко пам"ятаю цей день: на свій день народження років п"ять тому я вийшла зранку з кімнати, сіла снідати, а мама, порпаючись з посудом, між іншим повідомила, що вона померла. Я сказала щось типу "ясно", сиділа і думала про те, що, напевно, треба засмутитись, а ще краще заплакати, але ні того, ні іншого робити не хотілось. І ще - вівторок дав мені не зрозуміти, а скоріше відчути, що насправді я все ж таки не вірю в те, що смерть - це кінець. Я не вірю в смерть. Я не знаю, що там, душа, ноосфера чи як його ще можна назвати, але для мене люди не зникають в порожнечу, все одно щось залишається... от так от.