Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Обличчя без окулярів вже не здається мені моїм. За стільки років я звикла до них, як до носа або вій. Я просто не сприймаю себе без них. Я боюсь дивитись на світ без них - і мені не дуже подобається те, що світ бачить без них у мені. І коли вперше здійнялось питання, що батьки хочуть лікувати мені зір - це лякає так, як, може, лякала б людину із шостим пальцем перспектива його ампутації: так, він зайвий, і без нього краще, і без нього зручніше, але ж це, чорт забирай, частина мого тіла! Боюсь, що вони знову повернуться до цієї ідеї, і у мене не буде жодної можливості заперечити.
Відчуваєш себе болісно-безпомічною, якщо раптом знімаєш окуляри на вулиці. Й іноді я страшенно шкодую себе, коли раптом замість предметів і людей бачу лише розпливчаті плями. Але побачити колись світ абсолютно чітким я боюсь набагато більше.

@темы: повсякденне