все те ж, проходимоЗ-поміж двох версій та, де Іуда зраджує за проханням, все ж таки «простіша». За психологічним малюнком: не треба зображувати тієї відчайдушної любові-навиверт, за вибором: йому не треба пропускати крізь себе і народжувати ідею зради – варто лише прийняти її, набратись мужності зробити те, що від нього хочуть. «На прохання» дає надію на взаємність. На те, що Іуда не лише той, хто любить, але й улюблений. Це дає ілюзію оціненості, трошки полегшуючи сприйняття читачеві, який «вболіває» - але при тому лише ускладнює становище цього Іуди, бо взаємність не рятує його ані від докорів сумління, ані від петлі, ані від ганьби і вічного прокляття. Роблячи цей крок самостійно, як в JCS або у Андрєєва, Іуда, в принципі, відразу йде безодню, до цієї петлі, тому що більше йому з його любов’ю-навиверт робити нічого. У нього вже немає майбутнього, немає в той момент, коли він відважується на цей крок. На вагах лежить, з одного боку, все – яке вже стало нестерпним, і нічого – в яке так легко піти. Це жест відчаю. Зречення – і від того, кого любив, і від самого себе. Коли зрада на прохання, на вагах опиняється… теж все. І – знов-таки любов до Вчителя. Я думала над тим, чи міг би здійснити таку зраду просто фанатик справи. Але – ні. Напевно, він міг би пожертвувати своїм і чужим життям заради здійснення великої місії. Але штука в тому, що на кону там стоїть на тільки життя, але й честь. Є у Раткевич дуже сильна оповідь – «Превыше чести», так і називається. Там вельможу, колишнього загального улюбленця, звинувачують у тому, що він підступно вбиває посла – і він пояснює це вбивство якоюсь дурною причиною, образою честі. Його піддають принизливій, страшній громадянській страті, і свій, і народ вбитого поводяться з ним, як із нікчемною собакою – він не намагається відпиратись. І потім його, вже практично живий труп, привозять і прикладають до такого собі каменю правди, і він стверджує, що це він вбив – але камінь показує, що він бреше, і виявляється, що він взяв на себе вину, аби не зірвати над-важливі для його країни переговори, аби не розпочати війну. Аби врятувати. Оце от «понад честі», просто навіть і як символ-назва, і згадується мені у версії «на прохання» - тому що на вагах у Іуди лежить життя його улюбленого Вчителя, його власне життя, його честь і вічне прокляття – не проти великої місії, а проти самого лише слова, самої лише любові – тому, хоч емоційна картина і «простіша», заледве вона – «легше».