Смотри, произошло явление чая как феномена (с)
Задоволена собою в цьому триместрі. Оце насправді було те навчання, на яке я розраховувала, коли вступала, і на яке я насправді здатна. Щоб займало по шістнадцять годин на добу і повністю виносило мозок - так, щоб несло, щоб було бажання читати всі тексти (і бажано не в ніч до семінару), щоб говорити про це, щоб кожен другий текст спричиняв винос мозку і струс світогляду. Хоча до середини жовтня, коли при цьому мені ще вистачало часу на життя, все здавалось ще більш прекрасним, але я не жаліюсь, незважаючи на те, що до фінішу, відверто кажучи, я доповзала вже на останньому подиху, особливо стосовно останніх двох екзаменів. Що робити в наступному тримі з навчальними суботами, я просто не уявляю, але про це я подумаю через три тижні.
Моє життя – це завжди забіг. Очікування певної межі, фіналу, викладання заради цієї чергової маленької, нікому, окрім мене, не потрібної перемоги, невеличкий перепочинок – і знову те ж саме. І це мені подобається, насправді. Я терпіти себе не можу, коли я працюю впівсили. Щоб хоч якось себе поважати, мені треба викладатись на повну. Минулого року у мене цього не вийшло – в чомусь я сама була винна, в чомусь – ті ж таки предмети і викладачі. Тепер все збіглось просто ідеально. Окреме спасибі (і навіть без лапок) середньовічці і пану К.: перша витрусила з мене всю душу, але суттєво підняла самооцінку саме в плані того, що я можу (навіть сто, врешті-решт, і найкращий тест), другий на дивовижу ефективно вимотав всі нерви, особливо в перші місяці, але без нього навчання і життя взагалі були б значно нуднішими.
А тепер мене чекають інтерпретації образу Христа, в сенсі, курсач (канікули? це я про них щось сказала?), олдскул, художня література, Фрейд, кіно і намагання уявити собі, як жити в другому тримі.
Моє життя – це завжди забіг. Очікування певної межі, фіналу, викладання заради цієї чергової маленької, нікому, окрім мене, не потрібної перемоги, невеличкий перепочинок – і знову те ж саме. І це мені подобається, насправді. Я терпіти себе не можу, коли я працюю впівсили. Щоб хоч якось себе поважати, мені треба викладатись на повну. Минулого року у мене цього не вийшло – в чомусь я сама була винна, в чомусь – ті ж таки предмети і викладачі. Тепер все збіглось просто ідеально. Окреме спасибі (і навіть без лапок) середньовічці і пану К.: перша витрусила з мене всю душу, але суттєво підняла самооцінку саме в плані того, що я можу (навіть сто, врешті-решт, і найкращий тест), другий на дивовижу ефективно вимотав всі нерви, особливо в перші місяці, але без нього навчання і життя взагалі були б значно нуднішими.
А тепер мене чекають інтерпретації образу Христа, в сенсі, курсач (канікули? це я про них щось сказала?), олдскул, художня література, Фрейд, кіно і намагання уявити собі, як жити в другому тримі.