Іноді (ну от зараз, наприклад) я просто боюсь іти спати, тому що завтра все почнеться спочатку. Все - в глобальному с...

понедельник, 20 августа 2012

05:30

Смотри, произошло явление чая как феномена (с)

Іноді (ну от зараз, наприклад) я просто боюсь іти спати, тому що завтра все почнеться спочатку. Все - в глобальному сенсі. Життя як таке. Безперервний день сурка, який не помічається тому, що вноситься певна варіабельність, але це ніби орнамент, елементи якого відрізняються тільки шириною ліній і декількома додатковими декоративними рисками-крапочками. Ані вирватись, ані змінити щось, ані навіть подивитись краєм ока, що у фіналі.
Ні, моє життя не таке уж одноманітне - одноманітна я сама. Повторюються не події, не люди; там, у світі, все нібито рухається далі, вперед - але я залишаюсь та сама. Я проходжу по колу саму себе і ніяк не можу продовжитись. Мені здається - буває - що за день я роблю якісь кроки, що я росту; от прямо зараз мені видається, наприклад, що я все ж таки можу сісти і почати свій текст. Але на годиннику вже пів на п'яту, і мені треба спати, а завтра зранку це вже буду не я. Все скинеться, обнулиться, прокинусь не я теперішня, а я вранішня, і мені доведеться знов проходити цей шлях, доходити, дотягуватись до такої-себе - і то це трапляється дуже, дуже рідко. В такі дні, як сьогодні, я боюсь іти спати, але насправді нічого так і не роблю - не можу зробити - тому що мені все одно не вистачає чогось, я не встигаю дійти до фінішу; як, знаєте, в деяких іграх буває, коли практично проходиш раунд, уже бачиш, куди треба стрибнути, але в останній момент просто закінчується відведений час, і все треба починати спочатку?
На добраніч. Чи вже доброго ранку.

@темы: складновигадане