Я спала сьогодні до 12. А ще я разом з мамою подивилась перші три серії першого сезону "Доктора".

І ви просто не уявляєте, який це кайф - бути вдома. Цілих два дня і одну ніч. Я буду спати сьогодні в своєму ліжечку, в своїй улюбленій кімнаті з плакатами.
Тут просто величезний монітор, просто величезний. А ще мене шалено дратує нова реклама партії регіонів (могла б, написала б зі ще меншої літери). В такі моменти розумієш, як круто не мати телевізора.
А ще подивились з батьками Хауса. І це ніби як завжди, як завжди було. Як завжди. Коли папа прийшов з роботи, і ми з мамою зустрічали його - це як завжди. Як було роки. І здається, так буде завжди.
Я в Києві все ще живу не в повну силу. Я не можу повірити, що тепер там - моя дійсність, мій дім. Там не так затишно... я досі харчуюсь бутербродами тому, що мені здається, що це - лиш чергова екскурсія, що трошки затягнулась, але скоро можна - і треба - буде повертатись додому, і все піде, як завжди було.
Це було б жахливо, якби я залишилась тут. Якби я вчилась тут, жила тут. Але як же важко не бути тут.