Спрос на тему есть, фанфиков на тему нет. Те, кто хотел бы написать фанфик на тему, смотрят, что их нет, и думают, что нет и спроса. В результате они не пишут, фанфиков так и не появляется, а спрос все равно есть.
Это я увидела на сообществе поиска фиков поиск Уайльд/Альфред.

@темы: сітьове, складновигадане

---

Особливість української літератури порівняно з європейською (особливо державних народів, французькою там і англійською) в тому, що наша література ніколи не творилась чому, вона творилась для чого.
Французький поет пише вірші тому, що йому так хочеться. Тому, що його розпирають слова. Тому, що він хоче стати відомим. Тому, що література - це престижно і круто. Він може писати ці вірші там, так і тоді, як цього забажає його ліва п"ятка.
Літератори державних народів мали право творити. Наші літератори мали право служити.
Так, звісно, і у них були всі вищеперераховані причини, так чи інакше. Але українська література не творилась тому, що людина просто мала літературний хист (якщо його не було, звісно, теж щось могло писатись, але тепер воно не вважається класикою і просто не цікаво). Європейська література майже завжди була самоціллю. А наша - знаряддям. Засобом - пробудити народ, донести свою думку, консолідувати націю, врешті-решт, просто заявити: у нас література є!
Можна було б спробувати заперечити це твердження. Знайти якогось суто ліричного поета, що ніколи не писав нічого патріотично/громадянсько-спрямованного і заявити: а ось!
Але є один-єдиний аргумент, що це перекриває: українська література була або патріотичною, або не українською.
Коли французький поет пише французькою, це нікого не дивує і зовсім не обов"язково, щоб цей поет був патріотом. Французький поет міг плювати на країну, на народ і на його культуру. Він писав би вірші доти, доки його, улюбленого, хвалили б, і йому було б абсолютно все одно, дає це щось національній культурі чи ні.
У нас якщо літератор пише українською, він вже патріот. Це було раніше і залишається донині. Навіть якщо ти пишеш про квіточки і кохання, але робиш це українською - це все одно твій патріотичний жест, вияв твоєї громадської позиції і вклад в національну літературу, і про це неможливо не думати. Тому українська література або патріотична - як не за темою, так за формою - або вона вже не є українською. Зважаючи на умови, в яких перебувала наша мова, спроба "просто так" писати українською графоманам би обійшлась задорого. Ніхто не буде так напрягатись без мотивації.
Це одночасно і плюс, і мінус нашої літератури. Плюс в тому, що вона в якійсь мірі зберегла себе від ширпотребу. Мінус в тому, що, так чи інакше, ми завжди на крок позаду. В той час, коли європейські літератури експериментують, творять літературу заради неї самої (або як той же Рембо, тому що вважають себе геніальними і здатними зламати увесь лад), наші лише підхоплюють прапор і пристосовують його до своїх цілей. Саме тому у нас найкращою похвалою літератору було те, що його книги "європейського рівня", саме тому "Дайош психологічну Європу!", а не навпаки.

@темы: література, Улю! Давайте я вас українізую! (с)

---

И еще ням))

+ Роза и Эми

@темы: Роза Тайлер, девіантарт/тумблер, Doctor Who, Ельф

---

Ням.

@темы: Роза Тайлер, девіантарт/тумблер, Doctor Who

---

Боюсь представить, какая у нас будет профессиональная деформация (ака философский кретинизм) на старших курсах, если уже такие перлы))
Препод религиеведения: Когда вы покупаете в супермаркете курицу (целую), как вы узнаете, что это курица, а не колбаса?
Студент1: Ну, у нее есть аспекты курицы.
Препод: А если аспекты курицы - это еще и нести яйца?
Студент1: Значит, у нее аспекты мертвой курицы.
Студент2: Модус курицы.
Студент3: Идея курицы. Куриность.
Препод: Говоря человеческим языком, "аспект курицы" - это форма курицы!

@темы: раби цікавості та пихи (с)

---

До ли мои биоритмы вошли в резонанс с полнолунием и страной Оз, то ли с человечеством произошел глобальный рассинхрон... то ли надо хотя бы один день лечь раньше двух, блин. Потому что состояние снова то самое:
Опять зима, ночами я живу,
А днем хочу умереть.
Если учесть обильное снегоизвержение, которым порадовала (причем без иронии) природа и температуру - по градуснику -12, по ощущениям - все -20, которыми природа радует не то чтобы...

@темы: у Тихому Місті, повсякденне

---

Верлен и Рембо все меньше похожи на живых людей и все больше - на литературных персонажей. Они слишком живые, чтобы быть настоящими.
Это странная и смешная особенность нашего культуризованного сознания, когда жившие когда-то люди кажутся нам менее реальными и достоверными, чем придуманными. Когда мы не можем себе и вообразить, что жизнь живого человека может быть такой же интересной и драматичной, как придуманного.
По книге в фильме не было преувеличений, скорее уж некоторые преуменьшения. Но она все же породила один вопрос, который в фильме проходит лишь краем: каковы все же были чувства Рембо к Верлену и были ли они вообще. Присутствовавший в фильме меркантилизм первого в письмах расцветает слишком уж буйным цветом.

@темы: література, складновигадане

---

Ранок понеділка. Чудовиська, породжені сном мого розума і тіла, тікають, даючи місце найстрашнішій почварі, дитині об"єктивній реальності - буденності. Вона чатує на мене, варто лише відкинути ковдру, вона шкіриться на мене циферблатом, завиває голосом будильника. Мені немає від неї рятунку. У буденності нестерпно пихата морда розкладу. Головна її зброя - чарівне "від... до". Я запихую в себе булку, що починає черствіти, і йогурт, що не має жодного іншого смаку, окрім смаку йогурту, і ніколи "їм, щоб жити" не стояло ще так гостро. Буденність пом"якшує мої кості і засипає пісок в очі. Здрастуй, мій кате і моя тюрма. Добрий ранок.

@темы: складновигадане

---

Глупый-глупый Верлен. В этом его действительно жаль: неужели он не понимал, что невозможно усидеть одновременно на двух стульях, к тому же, если один из стульев - такой вот Рембо? Главной его ошибкой была Матильда. Вполне возможно, если бы он все же расстался с ней раз и навсегда и отказался от безумных идей по примирению, все вышло бы не так. Но такие люди, как Рембо, ревнуют даже к теням - что уж говорить о живой женщине. Не понимаю, неужели Верлен этого не понимал - или просто не желал понимать? Глупость...

@темы: література

---

The King's Speech

Потрясающий фильм. Я под впечатлением. Он должен был быть нудным и затянутым, потому что, казалось бы, как можно два часа рассказывать о том, как кого-то, пусть даже и короля, лечат от заикания? Оказалось - можно. И можно сделать это так, что будешь смотреть, не отрываясь.
Это фильм не о монархе, не о Британской королевской семье, пусть даже Британия здесь потрясающе атмосферная в своей серо-голубой туманной гамме. Это очень Британия, очень король, и одновременно - совсем другое.
Победа человека над самим собой.
Когда не хочешь, не можешь, что угодно - но должен. Ради всех и, в первую очередь, самого себя. Когда больно, мучительно, выворачивая себя наизнанку - все же переступаешь через себя, перебарываешь свой страх. Дотягиваешься до себя.
Это потрясающие герои. И сам Альберт, и Лайонел, и королева. Это люди, какие они должны быть. В чем-то ошибающиеся, в чем-то несдержанные, и все же прекрасные...
Хелена все же удивительная актриса. Она привычна в амплуа безумиц, убийц... и одновременно она может потрясающе воплотить по-настоящему сильную, любящую женщину, жену в самом лучшем понимании этого слова, на что уж я отрицательно отношусь к этой функции.
Очень нравится, как показаны отношения Альберта и Лайонела.
И Джакоби, Джакоби, хех!.. Большая британская деревня, все помним?
Оно все удивительно правильно.

@темы: сінематограф

---

Банальный - значит обыкновенный. Обыкновенный - нормальный.
Когда у нас спрашивают о том, как наши дела, если с нами не произошло ничего интересного, стоящего рассказа, мы говорим - нормально. Или - ничего.
Нормально - это ничего. Нормальный человек - это пустое место.
Мы все имеем право на слабость. Нормальную человеческую и ненормальную нечеловеческую. Но не на нормальность и банальность.
Ведь если человек банальный, обыкновенный, такой, как все - какой вообще смысл в его существовании? Его легко может заменить любой другой из людей.
Deal with it.

@темы: складновигадане

---

Все-таки между европейской (для меня пока что античной) и восточной философией того же периода есть огромная разница. Можно как угодно критиковать постулаты о "национальном характере", но от этого менталитет и формирующие его условия не станут менее важными.
Для меня основная разница между античной и восточной философиями в том, что первую я могу принять и применить к себе, а вторую - нет. С теми или иными оговорками, но я не только верю СократоПлатону, я готова согласиться с очень многим, возможно, так или иначе, применять это в действительности. Их этика продолжает быть актуальной, а этика, мораль и нормы восточных философий не то что неактуальны - они просто настолько другие, что человеку европейской традиции иногда сложно даже понять траекторию их мысли, не говоря уж о том, чтобы как бы то ни было это применить.

@темы: раби цікавості та пихи (с)

---

Верлен хороший ще і тим, що в ньому, його образі в фільмі і цій книзі, я, як в кривому дзеркалі, можу побачити саму себе. Це дуже страшно, повчально і одночасно втішно. Страшно - тому що я бачу, чим я можу стати при тих чи інших умовах. Повчально і втішно - тому, що у мене є вибір і можливість такою не стати. А ще тому, що він є наочним підтвердженням того, що не лише жінки страждають на моральну андрогінність, і що чоловік, в характері якого багато жіночих рис, страждає ще сильніше, ніж жінка, в характері якої багато чоловічого.
Адже по суті жінка може обирати - принаймні, в теперешньому суспільстві. Жінка може обирати, якою їй бути. Від неї, щоб вона була жінкою, вимагає здебільшого суспільство, жінок зараз не виховують у традиціях кіндер-кухен-кірхе. Якщо жінка вирішить задавити свою "чоловічність", у неї можуть бути проблеми із самою собою. Якщо задавить жіночність, можуть бути певні проблеми із суспільством, які, в принципі, при певних умовах не так важко подолати. Жінка врешті решт може знайти золоту середину і насолоджуватись життям.
А чоловік в схожій ситуації не має права не тільки на жіночність, а й на золоту середину, і тільки в цьому плані дійсно виправдані воплі про те, що чоловіком бути важче. Від чоловіка не тільки суспільство вимагає, щоб він був чоловіком, це закладається у нього з самого дитинства: чоловічність як приоритет. Йому доведеться репресовувати якусь частину власного "я". І саме це призводить до того, що він шкодить і собі, і оточенню: у випадку Верлена це дуже чітко можна побачити на прикладі його стосунків з Матильдою.
У ньому багато жіночого, що визнає і він сам. Він прагне до кохання, тому обирає м"яку і пухнасту Матильду, але цього замало, це несправжнє. У стосунках з Рембо, хоч він і старший, Верлен відіграє пасивну роль - і я не маю на увазі секс. Морально він опиняється якраз на жіночій позиції. Йому це потрібно, це те, чого він хоче підсвідомо - але свідомо він цього прийняти не може. Його свідомість вимагає від нього, щоб він був чоловіком, не був слабким. Він так прагне утвердитись у своїй чоловічності, що виливає все це на Матильду своїм насильством.
Ми сміємось над людьми, які дивляться сопливі "життєві" серіали, щоб зрозуміти, що у них в житті ще не все так погано... а я от читаю книжку про двох великих поетів з чіткою установкою "не повторювати чужих помилок". От такі пиріжки.

---

Вчера (точнее уже сегодня) до четырех читала ту книжку про Верлена и Рембо - удивительно, но пока что, по крайней мере, фильм шел очень близко к биографическим фактам, за исключением некоторых деталей, которые действительно можно списать на художественность.
А еще теперь я, наконец, поняла, почему у Арбениной в песне "она читала Верлена" и "она читала Рембо" противопоставляется "он был католический священник". Рембо я раньше просто не читала, пара стихов Верлена, с которыми я сталкивалась, никакой крамолой не отдавали, потому суть сих строк у Арбениной от меня ускользала. Теперь понимаю, что да, действительно.
Простите, если кого-то посты об этих двоих или о ПлатоноСократоАлкивиаде вводят в уныние. Для меня, в общем-то, это естественное состояние - воскуривать сразу несколько трав и трахать ими мозг всем, кто находится в радиусе действия..)

@темы: література, цікаве

---

Надо таки перебороть себя, написать главной бабе пиар-отдела и попроситься туда на стажировку.
Вчера меня в очередной раз очень не слишком приятно ткнули носом в мою некомуникабельность: девчонка с культурологии, описывая широкие возможности для общения в вузе, заявила, что у нее добавилось двести друзей, всех из которых она знает. Я специально полезла вконтакт: 50, причем тридцать из них - мои одногруппники.
Печаль, печаль... чувствую себя, как в седьмом классе, когда у всех внезапно! куча друзей-старшеклассников, а я даже не представляю, каким это образом они умудрились.
Если я не поставлю себя в критическую ситуацию, я так никогда и не научусь.
Поэтому надо собраться с силами и, во-первых, просто написать письмо главе пиара, о возможности чего для совместного сотрудничества она вчера талдычила после дня открытых, во-вторых, заставить себя работать там, где точно понадобиться и персональная ответственность, и умение сообщаться с людьми. Загнать себя в угол, короче, авось поможет?..
Теперь главное набраться душевных сил и мотивации, чтобы это исполнить.
Если что, это как раз мотивационный пост))

@темы: навчально-виховний процес, повсякденне

---

Эми

Посмотрела сегодня конфид к 5.01... все так старательно повторяют, что Эми стала циничной. Эти люди меня удивляют, если честно. Видимо, у нас совсем разные понятия о цинизме.
Люблю эту картинку очень.

+2

@темы: nice shot, девіантарт/тумблер, Doctor Who

---

Совершенно случайно, пока гуглила, нашла книжку некой Елены Мурашкинцевой "Верлен и Рембо". Пока что идут биографии обоих до их знакомства, но чтение достаточно занимательное.
Очень любопытный кусок - цитата из письма Рембо в его переломный период, когда он осознает себя как поэта.
"Я стараюсь как можно сильнее осволочиться. Почему? Я хочу быть поэтом и работаю над тем, чтобы сделаться Ясновидящим: вы этого совершенно не поймете, а я не смогу толком объяснить. Речь идет о том, чтобы достичь неведомого посредством расстройства всех чувств . Это огромные муки, но нужно быть сильным, нужно родиться поэтом, а я осознал себя поэтом. Это вовсе не моя вина. Было бы ложью сказать: я думаю; следовало бы сказать: меня думают. Простите за каламбур. Я — это другие".

@темы: література

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Я не змогла б бути ані філософом, ані поетом - лише письменником, чимось середнім між тим і іншим - ані тим, ані іншим. У мене недостатньо дисгармонійна душа, щоб вона народжувала вірші, і недостатньо сильний мозок, щоб остаточно підкорити душу.
Жорстокість і жалюгідність - лише дві сторони однієї медалі.
У віршах Рембо є сила, але немає чарівності. Його вірші - це барабанний дріб (раз-два-три-чотири), вони б"ються, трощаться і кличуть на війну.

@темы: and joy is a liquid

---

Еще одна читательница, на удивление моего возраста, написала в контакте.
Бля.
Знаете, если есть один момент, в котором я до конца согласна с Рембо из вчерашнего фильма и готова подписаться под каждым словом, так это тогда, когда он говорит, что написал в письме, что ему 21, чтобы Верлен не относился к его стихам снисходительно из-за возраста.

@темы: повсякденне